About Exhibition

Play is everywhere: in our relationships, our intentions, in the games we join willingly or find ourselves drawn into. From urban carnivals and subcultural rituals to the formal stage, play shapes our lives as an act and performance. We play roles, perform masculinity and femininity, feign ignorance or display status, obey rules or delight in breaking them. We try on masks to feel safe or to be seen. Through play we contest, collaborate, and pretend, redrawing the lines between reality and imagination, between the real, the possible, and the pretended.

For this exhibition, guest curator Kseniya Ulyanova invites us to redraw our own boundaries and shift perspectives. With Playground, she proposes an entry into the many layers of play, where we can explore, reflect, and, above all, take part together.

You were a teenager
Your whole life before

The Tiger Lillies

Playground is a space where familiar rules no longer apply. The world has become increasingly unpredictable. In an age of permanent turbulence, play becomes a strategy for existence — a way to resist, to experiment, and to search for new forms of coexistence. Aesthetic affectation gives way to radical sincerity, and chaos becomes a generative resource.

This exhibition brings together artists whose practices play with reality, reframe the value of diverse experiences, and dismantle hierarchies. The curatorial structure draws inspiration from the writings of French philosopher and cultural theorist Roger Caillois, who described play as a multi-layered system, where competition (agon), mimicry, chance (alea) and vertigo (ilinx) mix and collide to form a dynamic field of action. These intertwined game structures are present in each of the works on display — in different intensities and directions.

From APL315’s proto-urbanist interventions to Mark Jenkins’ sculptural intrusions into public space, from Jan Jan Bačynsjkyj’s carnivalesque visual narratives that turn seriousness into satire, to Diana Faksh’s paintings, which draw on pop culture to emphasize the absurdity of totalitarian systems — every work engages in play not as escapism, but as radical immersion in reality.
Vira Mokrenko, in her subtle material gestures, embraces instability to reveal the scarred, raw surfaces of experience, while Sacha Teboul explores randomness and distortion, turning photography into a shifting canvas of disrupted forms and unstable meanings.

We often associate play with fantasy or escape, but it does not exclude pain. Sometimes, it intensifies it — and it is this tension that Roman Mykhailov explores through a physical, bodily language that asks the piercing question: “Who wins? And what’s the cost?”.

In his generative installation, Alex Sirous uses play not as metaphor, but as a full-fledged artistic language — one that only exists when the viewer actively engages in the act.
Today, play is no longer innocent. It becomes a strategy of resistance, a way to break through silence, inertia, and impotent rage.

The playground is open now. The audience is invited to play.

Про виставку

Гра завжди була частиною нашого життя: у стосунках, намірах та ігрищах, до яких ми приєднувалися добровільно або в які нас затягнули силоміць. Від міських карнавалів і субкультурних ритуалів до більш формальних ситуацій гра формує наше життя, вимагаючи дії або виконання. Ми виконуємо ролі, граючи маскулінність і фемінність, прикидаючись невігласами чи демонструючи статус, дотримуючись правил або насолоджуючись їх порушенням. Ми приміряємо маски, щоб ховатися або бути поміченими серед подібних собі. Через гру ми змагаємося, співпрацюємо й виконуємо ролі, стираючи межі між реальністю та уявою, між дійсним, можливим та удаваним.

Цією виставкою запрошена кураторка Ксенія Ульянова спонукає нас розхитати власні кордони й змінити перспективу. Вона пропонує зануритися в численні шари ігор, де ми можемо досліджувати, рефлексувати і, найголовніше, гратися разом.

Ти був підлітком
усе твоє життя до цього

The Tiger Lillies

Поле для гри — це простір, де звичні правила більше не діють. Світ більше не піддається прогнозу. У добу перманентної турбулентності гра стає стратегією існування: способом опору, експерименту та пошуку нових форм співжиття. На зміну нарочитості приходить радикальна щирість, а хаос стає ресурсом для творення.

Виставка об’єднує у собі митців, чиї твори заграють з дійсністю, переозначують цінність різноманіття набутих досвідів та руйнують ієрархії. Структура експозиції відсилає до текстів французького філософа та культуролога Роже Кайуа, у яких він розглядав гру як багатошарову систему, де змагання (agon), перевтілення (mimicry), випадок (alea) та дестабілізація (ilinx) міксуючись між собою створюють поле для дії. Ці змішані сценарії тим чи іншим чином присутні у кожній з робіт у цих залах. Від гри в прото-урбаністику у практиці APL315 та втручання в публічне поле скульптур Марка Дженкінса, до іронічних візуальних наративів Яна Бачинського, котрий перетворює серйозність на карнавал. Діана Факш використовує образи поп-культури, підкреслюючи абсурдність тоталітарних режимів. Гра тут стає не втечею від реальності, а, навпаки, повним зануренням у неї. У той час, як Віра Мокренко через загравання з нестабільністю матеріалу обирає показувати шрами, не ховаючи їх за стилізацією, Саша Тебул досліджує випадковості та деформації, перетворюючи фотографію на полотно мінливих форм та сенсів.

Розмірковуючи про процес гри ми часто вдаємось до фантазії про ескапізм, натомість гра не виключає болю, іноді, у власний спосіб навіть підсилюючи його. На чому й фокусується у своїй роботі Роман Михайлов: через тілесність і щирий живий інтерес до питання «Хто виграв? І яка у виграшу ціна?». У генеративній інсталяції Алекс Сіроус використовує гру як художню мову, що існує лише тоді, коли глядач безпосередньо залучається у процес.

Сьогодні гра перестає бути невинною, вона перетворюється на стратегію опору, на спосіб вийти за межі мовчання, інерції та безсилої люті.

Поле створено. Глядача запрошено до гри.